Його життя мало бути довгим і щасливим. В колі рідних, близьких друзів, в любові, взаємоповазі, надії та не судилося… Клята війна забрала життя молодого, сміливого, мужнього, відкритого, чесного, доброго чоловіка, батька, сина, онука, племінника, брата, друга, нашого односельця – Євгенія Ткачука, 1996 р.н.
Від болю стискається серце, жагуче полум’я пече у грудях, коли траурна процесія йде вулицями села Михайлівка, коли під ноги лягають квіти і звучить реквієм українського народу «Пливе кача».
Ти дивишся в очі рідних, бойових побратимів і поділяєш їх біль і тугу, невимовні розпач і скорботу. Міцніше стискаєш в руках синьо-жовтий стяг і молишся, щоб Господь Бог прийняв душу воїна у своє Небесне військо, дав йому вічний спокій…
рашисти прийшли на нашу землю і принесли сотні, тисячі смертей, сотні, тисячі втрачених, покалічених доль, знищені міста, селища, села. Ми ніколи не забудемо і ніколи не пробачимо їм вбитих, закатованих, зґвалтованих, вкрадених українців. Ніколи не пробачимо!
Вічна пам’ять Євгенію Ткачуку – воїну, захиснику, Герою! Вічна пам’ять всім полеглим за Україну, її волю, суверенітет та незалежність…